«Полюбімо один одного, щоб однодумно сповідувати…»
Хто був в церкві на літургії східного обряду міг чути ці слова. До любові закликає священик вірян перед тим як спільно скласти молитву, засвідчивши свою віру. Бо лише у взаємній любові спільна віра є не лицемірною.
Про любов говорити незручно, недоречно і навіть непристойно. Як мінімум у нас, в Україні. Ми можемо обговорювати сотні проблем, піднімати безліч питань. Але про любов говорити не можна.
А ти любиш свого ближнього? Не вибіркового ближнього, а найближчого в даний момент. Свого сусіда, співробітника, людину з якою зранку їдеш в транспорті. Ти любиш його?
І мова не про симпатію, мова не про прихильність, не про дружбу. Мова навіть не про його толерування. Мова про любов.
Ти любиш в ньому образ людини? Цієї прекрасної, вищої над всією природою, істоти? Образ, неймовірної краси, закладений в нього Творцем? Образ, який є в основі всієї людської гідності? Ти любиш його в перехожому, якого зустрічаєш на вулиці?
Ти любиш свого ближнього, як самого себе? А себе? А Бога?...Та що вже питати про Бога. Це ще одна тема, про яку незручно і непристойно говорити, чи не так?
Є багато важливіших питань. А любов – це надто інтимно, надто особисто і, навіть, дещо вульгарно, щоб обговорювати так – публічно, відкрито.
В добу важливих звершень, політичних криз та соціальних трансформацій є чим зайняти свою голову.
І ти займаєш. Ти читаєш, ти думаєш, говориш, робиш висновки. Хвилюєшся за долю держави. Адже патріотизм – це не так вульгарно, про патріотизм говорити не соромно. Патріотизмом можна навіть замінити любов – абстрактну Україну любити легко. Так само як і зневажати конкретних людей.
Але твоє теоретизування, твої роздуми і твій патріотизм – це жалюгідна брехня, бо ти не здатен до любові. Ти навіть соромишся про неї говорити.
І ти хочеш національної єдності? На підставі чого? Єдності з ким? Зі жлобом, який смітить в твоєму під’їзді? З ледарем, за яким щодня дороблюєш роботу? Чи з кретином, від якого тхне перегаром на весь автобус? І тут весь твій патріотизм розбивається як скло на дрібні шматки. Бо він не мав під собою жодних підстав, крім твоїх романтичних мрій, відірваних від реальності. Мрій про українців -європейців: пунктуальних, вихованих, охайних та відповідальних. Але твій сусід – жлоб, співробітник – ледар, а в транспорті тебе оточують кретини. Та і сам ти ще те бидло.
І хоч ти, убогий, і нехтуєш любов’ю, але вона не нехтує ніким. Вона не знає компромісів і не чекає поки ти станеш достойною людиною. Любов апелює до найкращого в тобі, любов зрощує тебе, любов робить тебе людиною.
Колись не чекатимеш і ти. Колись і ти не соромитимешся говорити про свою любов, не соромитимешся її помічати. Колись ти побачиш на вулиці останнього нікчему і розгледиш в ньому людину. Колись, зі своєї любові, ти допоможеш цьому нещасному відновити власну гідність, колись ти допоможеш і йому полюбити.
Бо любов – це безкомпромісна реальність цього світу. А все решта, без неї – жалюгідні фантазії. Ти ще не нафантазувався?